Мирослава Которович примушує музикантів танцювати
Григорій ШРАМКО

«Високий замок»
25.01.2005 №14(2935)

Богодар Которович, видатний український скрипаль, останнім часом плідно працює як диригент, а його донька Мирослава успішно експериментує з театралізацією камерного музикування.
Плід Богодара Которовича-диригента - камерний ансамбль “Солісти Києва”. Експериментальний плід Мирослави, загартованої кількарічними виступами у складі знаменитого музичного колективу “Кремерата Балтика” на чолі з Гідоном Кремером, - це нова програма “Солістів Києва”, з якою вона, до слова, не так давно показала себе на сцені Львівської філармонії. І суперскладний октет Джорджа Енеску, який раніше не звучав в Україні, і оригінально театралізовані танго Астора П’яццоли знайшли тоді палкий відгук слухачів.

- І хоч ви не першими граєте в Україні танго П’яццоли, але ж ви, мабуть, перші, хто спробував їх на філармонійній сцені театралізувати? - запитав я.

- Так, це моя ініціатива. Я народжена, щоб бути актрисою, дуже природно почуваюсь на сцені. Мені подобається дарувати людям дійство, не просто музику. Звичайно, це складно, бо треба зберігати якість звучання, але намагаюсь. З моїм приходом до “Київських солістів” почалися різні “театральні фокуси”...

- А як поставився до них тато?

- Він у мене дуже прогресивний і першим мене підтримав. У нього теж є свої “ролі”, і він часом дуже цікаво в них імпровізує, показуючи щоразу щось інше. Якось Ігор Михайлович Пилатюк (ректор Львівської музичної академії) назвав тата кращим шоуменом.

- А оркестранти? Чи всі вони сприйняли ось такий “неакадемічний” варіант?

- Я ще раніше ставила з ними “театралізовані проекти” - музиканти і ходили по сцені, і наряджалися, і змушені були танцювати (бідні!).

- Розкажіть, будь ласка, трохи докладніше про себе. Адже про батька у Львові знають дуже добре, а про вас значно менше.

- Я народилася в артистичній сім’ї - і щаслива з того. Кар’єра моя розпочалася дуже рано, але я, як каже тато, “дитина пізнього розвитку” і тому виступати сольно почала досить пізно. Першим мене взяв під своє крило Гідон Кремер, коли я заграла йому на конкурсі у “Кремерату Балтику”...

Це було сім років тому. Весь час я була у першому складі “Кремерати” і залишаюся там, але вже менше їжджу, бо треба дбати про чоловіка, до того ж зайнята у “Київських солістах” і викладаю в консерваторії. Дуже багато сил віддаю студентам, і це страшенно мені подобається: вони додають мені знань і молодості.

Музикантів у нашій сім’ї багато. Буквально вчора телефонував мій дядьо - брат тата - він зараз у Новій Зеландії, концертмейстер оркестру.

Про тата львів’янам дуже добре відомо, неодноразово його тут слухали і бачили. Мама - чудова арфістка. А зараз підростає скрипаль-братик. Йому трохи більше як десять років, та він уже брав участь у виконавських конкурсах. До того ж малий Антось має чудовий голос.

– Ви ще нічого не сказали про вашого чоловіка...

- Він не музикант. Але для мене є взірцем того, як треба подавати музику, що саме і як саме треба грати. Він - як індикатор: якщо він, слухаючи музику, нудьгує, позіхає, то я знаю – щось не те (або не так) граю. Якщо йому щось сподобається, то й зал буде це сприймати.

Він дуже підтримує мене, примушує здійснювати великі проекти. Він справжній гігантоман. І оркестр підтримує мене теж. Просто мені дуже пощастило. І тому я вкладаю у працю подвійні та навіть потрійні сили.

- У що ж плануєте тепер вкласти свої потрійні сили?

- Я б хотіла, щоб якийсь український композитор спеціально для мене написав музичні новели, які можна театралізувати. Але наші маестро дуже важкі на підйом, і я звернулася до чоловіка відомої скрипальки Тетяни Грінденко - Мартинова, він пише прекрасну музику.

вгору